Образ Тараса Шевченка в ідеології сільської революції та політичного українства

Тарас Шевченко - пророк та ідеолог народної селянської революції, батько свідомого політичного українства

Тарас Григорович Шевченко (9 березня 1814 – 10 березня 1861) – видатний український поет, художник, мислитель революційно-демократичного напряму. Послідовно розвивав ідеї народного повстання, кінцевою метою якого мало бути повалення монархії та створення демократичної республіки на теренах тодішньої Російської Імперії.

На світ Тарас з’явився в сім’ї малоросійських селян-кріпаків. Батько його був грамотний і щонеділі читав дітям «Житіє святих». Дід розповідав Тарасу про Коліївщину, про гайдамаків, тому що сам був учасником гайдамацьких повстань. Хлопчик рано залишився сиротою. В 1838 році відомий російський художник Карл Брюллов намалював портрет російського поета Василя Жуковського і розіграв цю картину в лотерею серед членів російської імператорської родини – на отримані від лотереї гроші та інші пожертви від руської аристократії та інтелігенції (2500 рублів, у той час ця сума була еквівалентна 45 кг чистого срібла) Шевченка викупили у пана Енгельгардта з кріпацької неволі. Вільний стан дав можливість Шевченку закінчити Академію мистецтв у Санкт-Петербурзі, а в 1840 році видати збірку поезій під назвою «Кобзар».

Відтоді своїми творами Шевченко розпочинає закладання основ для створення нової політично свідомої нації – нації українських селюків-революціонерів.

Популяризуючи революційну ідеологію творчими засобами, передусім жалісними або гнівними поезіями, Шевченко зміг збудити революційний дух в найменш освічених верствах народу. Яскрава й емоційна мова поета була зрозуміла кожному українському селянинові і знаходила гарячий відгук у серцях простого люду.

Творчість та політико-правова діяльність Шевченка, якого сучасники називали пророком, справила величезний вплив на розвиток революційних ідей, національної самосвідомості українського народу, на формування української інтелігенції, здатної до боротьби за ідеали соціальної, політико-правової та національної свободи.

Через свої погляди Тарас Шевченко постраждав найбільше з усіх членів репресованого царатом Кирило-Мефодіївського товариства. Вирок суду: в солдати на 10 років без права писати і малювати. І хоча Шевченко продовжував писати й малювати після цієї заборони – сам факт її наявності в черговий раз дав змогу цивілізований європейський спільноті переконатися у варварській сутності російського імперського тоталітаризму.

Тарас Григорович помер 26 лютого 1861 р. Поховали його в Санкт-Петербурзі на Смоленському цвинтарі. 10 травня 1861 року малоросійська інтелігенція отримала від царської влади дозвіл перепоховати Шевченка у Каневі на Чернечій горі. В 1884 році на могилі зробили земляний насип і встановили чавунний хрест.

Характерною ознакою політико-правових поглядів поета-бунтаря є глибоке неприйняття, засудження самодержавства. Для нього немає «добрих» царів. У поемі «Сон», яку Шевченко сам називав комедією, він із нищівним сарказмом розвінчує образ царя як помазаника Божого на землі. У творі «Юродивий» називає царя «фельдфебелем на троні», верховодою зграї насильників і кровожерних поміщиків-нелюдів. У творі «Царі» поет розкриває і рішуче засуджує сваволю самовладців-деспотів. Івана Грозного у своїх творах Т. Шевченко називає «мучителем», особливо перепало Петру І – «поклав сотні тисяч у каналах козаків і на їх кістках збудував собі столицю». Не менш критично характеризувалася Катерина II. «А німкеня Катерина, розпусниця всесвітня, безбожниця, мужевбивця знищила козацтво і свободу».

Важливо, що майбутнє України Тарас Шевченко пов’язував не з буржуазно-правовим ладом, а з самоуправлінням народу, з громадською, колегіальною формою реалізації влади як гарантією від свавілля властителів. В основу самоуправління народу він поклав суспільну власність і, передусім, власність на землю.

Тарас Шевченко, як ніхто інший, дав глибоку й нищівну критику російського законодавства, організації суду та судочинства. Першим в історії революційної думки та політико-правових вчень в Україні Шевченко показав злочинну суть тодішніх законодавчих актів, висловив рішучий протест проти царських законів та юридичного їх трактування як способу пригнічення трудової людини. Він писав, що ці закони «катами писані», що «правди в суді немає». Його ідеалом була влада трудового народу.

Шевченко також відомий різкими оцінками багатьох відомих історичних постатей. У поемі «Сон» для Шевченка Петро І тиран і кат, людоїд України. Для Пушкіна «Великий», для Шевченка «Гнобитель». Катерина II – доконала вільне козацтво, а гетьману Дорошенку «Слава!» Гетьман Богдан Хмельницький від Шевченка заслужив таке: «О, Богдане! Нерозумний сину! Подивись тепер на матір, на свою Вкраїну… Ой Богдане, Богданочку, як би була знала, у колисці б придушила, під серцем приспала».

Ось чому від самого початку боротьби за незалежність України називають нашого генія духовним батьком політично свідомого українства!..

…Отаку – можливо, не зовсім за формой, але за сенсом – парадоксальну дурню пишуть сьогодні, у день народження Великого Кобзаря, «політично свідомі українці». Отаким хотіли б бачити бідного Тараса Григоровича, псевдопатріоти та псевдонаціоналісти з «Європейського Майдану». І в цьому вони мало чим відрізняються від комуняк-більшовиків, які, понасмикавши потрібних цитат,  десятиріччями ліпили з народного поета образ якогось українського Леніна із Марксом на додачу.

Дивно, але чомусь зовсім не засмучує майданних «укропейців» а ні ставлення Кобзаря до зрадників-пристосуванців уніатів, а ні його ставлення до панської «Європи», а ні до місцевого жидівського олігархату та жадібних і заздрісних холуїв у вишиванках. Не цікавлять їх чомусь і погляди Тараса Григоровича на слов`янське братерство, не чують вони й закликів «пророка» до прощення, порозуміння та замирення…

До речі, а от що б сказав «батько Тарас», коли б на власні очі побачив те, що наробили натхненні ним біснуваті ідіоти – коли б поглянув на всі ці «народні», «національні», «українські» і «європейські» революції – від лютневої 1917 року до лютневого державного перевороту в Україні 2014 року? Що б сказав «український пророк» своїй фанатичній пастві, коли б дізнався, що відбулося з Україною після Майдану?..

Як ви думаєте?

Степан Комірник



З поріднених рубрик:

Реклама:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *