Чому порошенківська доктрина інформаційної безпеки насправді є небезпечною для України?

Чому порошенківська доктрина інформаційної безпеки насправді є небезпечною для України?

Указом президента від 25 лютого 2017 року № 47/2017 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 29 грудня 2016 року «Про Доктрину інформаційної безпеки України». Цим документом «визначаються національні інтереси України в інформаційній сфері, загрози їх реалізації, напрями і пріоритети державної політики в інформаційній сфері». Правовою основою доктрини вказані Конституція України, закони України, Стратегія національної безпеки України, затверджена Указом Президента України від 26 травня 2015 року № 287, а також міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Аналіз показує, що за широким набором «правової основи», наукових термінів та бадьорих декларацій приховується справжня мета доктрини. Затверджене П. Порошенком рішення РНБО фактично запускає механізм тотального державного контролю за масмедіа і є програмою інформаційного забезпечення панування олігархічно-кримінального режиму.

Координацію діяльності державних органів щодо забезпечення безпеки в інформаційній сфері покладено на РНБО, а організацію їх спільної роботи – на Кабмін. Визначені завдання Нацраді з питань телебачення і радіомовлення, МЗС, Міноборони, СБУ, Мінкультури, Держагентству з питань кіно, Держслужбі спецзв’язку та захисту інформації, Національному інституту стратегічних досліджень та іншим.

Міністерству інформаційної політики доручено передусім моніторинг «засобів масової інформації та загальнодоступних ресурсів вітчизняного сегмента мережі Інтернет з метою виявлення інформації, поширення якої заборонено в Україні» та «загроз національним інтересам і національній безпеці в інформаційній сфері».

Що це означає на практиці, засвідчила прес-конференція міністра інформполітики Ю. Стеця. Міністр повідомив, що доручив своєму заступнику Д. Золотухіну за два тижні підготувати список сайтів, які необхідно закрити, оскільки вони загрожують інформаційній безпеці України. Можна не сумніватися в тому, що ця «робота» піде в руслі розкритикованих у країні і в Європі «декомунізаційних» законів, прийнятих українським майданним парламентом, і варварських ініціатив Інституту національної пам’яті, а також гарячковитих зусиль влади по встановленню контролю над усіма недержавними ЗМІ, передусім над телерадіоорганізаціями, розкручування боротьби з російськомовними піснями в телерадіоефірі, позбавлення ліцензії «Радио Вести» і т. ін. Фактично людям під «патріотичними» гаслами нав’язується думка про необхідність не лише терпіти принесені олігархами і правими радикалами війну і злидні, але й «патріотично» відмовитися від уже й так обмеженої свободи слова, підтримувати війну на Донбасі і боротися проти опозиціонерів як «агентів Кремля». Бездарна і жорстока влада та олігархічна буржуазія підступно використовують знахабнілих від усвідомлення безкарності «активістів», які тероризують журналістів, усіх, хто не погоджується з їхніми радикальними оцінками і бандитськими діями. Ніхто не покараний навіть за найбільш резонансні злочини проти працівників ЗМІ – вбивство журналістів О. Бузини і П. Шеремета та підпал телеканалу «Інтер».

Декларуючи необхідність «формування системи захисту та розвитку інформаційного простору в умовах глобалізації та вільного обігу інформації», чиновні автори доктрини фактично звузили сферу її застосування лише до Росії, заявляючи про «захист українського суспільства від агресивного інформаційного впливу Російської Федерації, спрямованого на пропаганду війни, розпалювання національної і релігійної ворожнечі, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом або порушення суверенітету і територіальної цілісності України».

Інших країн автори документа не згадують, хоча, наприклад, публікації зарубіжних ЗМІ дають підстави говорити про серйозні проблеми в стосунках з Польщею, впливові сили якої не згодні з бандеризацією України і виношують плани пред’явлення їй майнових і навіть територіальних претензій.

Положення доктрини дають можливість різної трактовки, а тому влада зможе застосовувати їх на свій розсуд, намагаючись всупереч трагічній ситуації, що склалася в країні, нагнітати офіційно-патріотичний оптимізм, нарощуючи тиск на ЗМІ, все частіше оцінюватиме критичні матеріали як «антиукраїнські», «сепаратистські», «проросійські» і т.ін., що неминуче призведе до посилення тотального контролю за друкованою продукцією, мережею Інтернету, ще жорстокішого переслідування опозиції.

Фактично будь-яка критична публікація у газеті чи Інтернеті, гострий виступ по телебаченню чи радіомовленню або висловлені автором судження у виданій книзі можуть бути витлумачені слугами корумпованих чиновників як «загроза національним інтересам та національній безпеці України», як причетність до «здійснення спеціальних інформаційних операцій, спрямованих на підрив обороноздатності, деморалізацію особового складу Збройних Сил України та інших військових формувань, провокування екстремістських проявів, підживлення панічних настроїв, загострення і дестабілізацію суспільно-політичної та соціально-економічної ситуації, розпалювання міжетнічних і міжконфесійних конфліктів в Україні».

Пригадаймо, наприклад, телевізійне повідомлення про вилучену в Одесі «антиукраїнську літературу». Серед інших глядачі побачили і книгу про жахливу одеську трагедію 2 травня 2014 року. Будь-яких пояснень про зміст згаданої книги не було: антиукраїнська – і все. А розслідуванню одеської трагедії не видно кінця. Щодо тези доктрини про «розпалювання міжетнічних і міжконфесійних конфліктів в Україні», то «заслуги» в цьому націонал-радикалів відомі й за межами держави. Але тепер згідно з президентським циркуляром мова, очевидно, йтиме лише про «російський слід» у розпалюванні конфліктів, інакше публікація попаде під указ і набуде статусу «антиукраїнської».

Отже, схвалені президентом положення доктрини можуть підштовхнути надто енергійних чиновників і галасливих телевізійно- інтернетних героїв, «справжніх патріотів» до ще запеклішого змагання, хто зажене більше співвітчизників до табору «антидержавників», «сепаратистів» та «ватників». «Майдан показав, що ворогів внутрішніх у нас більше, ніж зовнішніх», – стверджується у публікації на сайті «Газети по-українськи» від 24 лютого ц.р.. «Патріоти» розпалюють в Україні внутрішній конфлікт, постійно галасуючи при цьому про «агресію Росії» і загрозу «повномасштабного вторгнення» Путіна.

Велемовно декларуючи орієнтири на «всебічне задоволення потреб громадян, підприємств, установ і організацій усіх форм власності у доступі до достовірної та об’єктивної інформації», «забезпечення всебічного розвитку і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України», «вільний розвиток, використання і захист мов національних меншин та сприяння вивченню мов міжнародного спілкування» тощо, доктрина фактично спрямована на цензурування інформаційного поля чиновниками і праворадикальними «активістами», насаджування призначуваної владою «правди». А декларації про «захист мов національних меншин» на фоні «мовних ініціатив» Верховної Ради та шалених обмежень щодо всього, пов’язаного з російською мовою та культурою, сприймаються як бандитське знущання над здоровим глуздом.

Зазначену доктрину гостро критикують у журналістському і експертному середовищі. Як повідомили ЗМІ, голова правління Української Хельсінкської спілки, керівник Харківської правозахисної групи Євген Захаров назвав її антидемократичною. Представники правозахисної організації Amnesty International вважають, що доктрина загрожує свободі слова в Україні.

Отже, доктрина стала черговим свідченням антинародної cуті наскрізь корумпованого режиму, встановленого в 2014 році після державного перевороту. Цим документом фактично ігнорується Конституція і чинне законодавство України, цинічно дається сигнал суспільству, ЗМІ, творчій і науковій інтелігенції, що влада буде й далі нагнітати русофобські настрої, мілітаризацію свідомості населення, продовжуватиме переслідувати громадян за будь-які прояви опозиційності. Усвідомлюючи, що на основі руйнівної, самознищувальної ідеології і практики об’єднати народ не вдасться, влада цинічно продовжує грабувати його і душити у підступних «бюрократично-патріотичних обіймах». При цьому антинародний режим не зупиняється ні перед чим, навіть якщо Захід час від часу і висловлює «занепокоєння» чи «глибоке занепокоєння» з приводу свободи слова в Україні.

Прес-служба КПУ



З поріднених рубрик:

Реклама:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *