Демографічна катастрофа. Україна встановила світовий рекорд з депопуляції

Три роки тому ООН представила свій прогноз, що до 2050 року населення України може скоротитися до 33-36 млн осіб. Тоді, у мирному і безтурботному 2013-му, таке скорочення чисельності українського народу здавалася неможливим. ООН все ж помилилася.

Нова українська влада прискорила хід подій і рекордними темпами за два останні роки скоротила населення України практично до прогнозованого показника.

Тільки за офіційними даними за останні 25 років населення незалежної України скоротилося на 9,5 мільйонів чоловік, причому з них на 3 млн – за останні три роки. А якщо згадати рекламу 90-х років, де сміливо заявлялося про «нас 52 мільйони» та відняти від цієї цифри реальні 36 мільйонів нинішнього населення країни, то спад населення становитиме 16 мільйонів за 25 років, або, в середньому, по 600 тисяч осіб у мінус щорічно.

Це абсолютний світовий рекорд за темпами депопуляції.

Дані Державної служби статистики України свідчать, що станом на 1 січня 2016 року чисельність населення України (без урахування території Криму та Севастополя) становила 42 млн 760,5 тис. осіб, що на 6,3% або на 2 млн 873 тис. осіб менше, ніж на 1 січня 2012 року. Це рівнозначно тому, що з карти країни щорічно зникає по середньостатистичному обласному центру.

Згідно зі свіжими підрахунками Держстату, з січня по червень 2016 населення Незалежної зменшилася ще майже на 87 тисяч осіб, а за останні півтора року – більше, ніж на 250 тисяч осіб. За даними українських статистиків, зараз країну населяє 42 мільйони 670 тисяч громадян. Але це приблизні і дуже оптимістичні підрахунки, які не враховують відтік трудових мігрантів. Ґрунтуючись на розрахунках обсягів споживання хліба і електроенергії, незалежні експерти провели свої підрахунки і змушені були констатувати, що населення України зараз не більше 36 мільйонів чоловік.

Це справжня демографічна катастрофа і колапс.

«За перші три місяці 2016-го року, згідно з даними Держстату, населення нашої держави скоротилося на 70 тисяч осіб. Тобто, тільки за три місяці ми втратили таке середнє українське місто, як, наприклад, Іллічівськ Одеської області», – заявив народний депутат Олександр Вілкул.

Дані Держстатистики, нагадаємо, не враховують відтік з України трудових мігрантів. Масштаби втечі населення з України за останні два роки змушують задуматися. Тікають з України не тільки сотні тисяч чоловіків призовного віку від «хвиль» мобілізації, які не хочуть ставати вбивцями співгромадян на Донбасі. За два роки в десятки разів зріс потік емігрантів – люди виїжджають з України під будь-якими приводами.

Виїжджають робочі, студенти, бізнесмени, науковці. І всі вони будуть працювати на економіки інших країн, а не на благо своєї України.

Тільки в 2016 році за явно заниженими офіційними даними за кордоном у результаті буде понад п’ять мільйонів людей – а це близько половини трудових ресурсів України. Навіть за часів гітлерівської окупації на роботи в Рейх з України було вивезено значно менше людей.

“Помітив, що навіть серед дурних людей є нерозуміння суті того, що відбувається, коли мова заходить про високий рівень еміграції з країни. Те, що ми зараз спостерігаємо, це не “витік мізків” і навіть не “трудова міграція”. Це евакуація”, – написав на своїй сторінці в соцмережі київський економічний журналіст В’ячеслав Чечіло.

За даними служб зайнятості, за останні два роки кількість робочих місць у країні скоротилася на 2,5 мільйони, 500 тисяч приватних підприємців припинили свою діяльність. Очевидно, що відтік населення в якості трудових мігрантів буде збільшуватися.

В Україні залишилося лише два міста-мільйонники: Київ і Харків. Цього статусу позбулися Одеса, Дніпропетровськ і Донецьк. З огляду на міграційні потоки, темпи скорочення населення в Україні досягають приблизно 400 тисяч осіб на рік: трохи менше, ніж ми вивели на початку статті на основі неофіційних даних.

Скорочення витрат на соціальні програми, різке зниження державних виплат при народженні дитини, зменшення бюджетних витрат на охорону здоров’я і освіту в найближчому майбутньому зіграють свою роль у демографічній кризі.

«У моїй країні реалізовується план зі скорочення кількості населення. А як інакше назвати систематичні дії влади? Соціальний геноцид в усіх напрямках‬. Бажання позбутися «баласту». Їм не потрібні старі, хворі, інваліди та інші «нахлібники» на шиї держави. У МОЗ зупинені закупівлі лікарських засобів. МОЗ попередило людей про спалах інфекційних захворювань. Ситуація настільки критична, що в.о. міністра ініціює скликання засідання СНБО. І що вони пропонують робити в цій ситуації звичайним людям? А нічого… Хіба, що приготуватися до землі. Терор влади проти свого народу триває», – пише на своїй сторінці у Фейсбуці екс-міністр юстиції України Олена Лукаш.

«Проблеми України з власним населенням можна назвати одним словом: катастрофа. Я думаю, що з демографічної ями, в яку потрапила країна, нам не вибратися і в наступні десятиліття. Створюється враження, що нинішня українська економічна модель просто не потребує такої великої кількості громадян», – коментує події публіцист і громадський діяч Олексій Анпілогов.

І, безперечно, основним негативним фактором у цьому процесі є внутрішня політика нинішньої української влади, спрямована проти свого ж народу.

«Вже всі ситі правлінням «демократів». Вони тільки знущаються над народом. У країні ніякої гідності немає. Порошенко багатіє, а пенсіонери ліки купити не можуть. Безвізового режиму як не було, так і не передбачається. Суцільне розчарування і злидні. Революція вбила навіть мрію. Але промені правди пробиваються крізь обман, люди потихеньку прозрівають, а значить – в України є майбутнє», – вважає депутат Верховної Ради України трьох скликань, співзасновник Комітету спасіння України Володимир Олійник.

Класик на початку ХХ століття кинув у маси короткі, ємні й зрозумілі гасла: “Мир народам, фабрики робітникам, земля селянам, вся влада Радам!”. Це 4 ленінських декрети від 08.11.1917 року. Нинішній Україні теж потрібні і мир, і добробут, і контроль влади народом. А цього можна досягти єдиним способом: повного перезавантаження української влади.

І це станеться вже дуже і дуже скоро.

Іван Сірко