Цінуйте час!

Цінуйте час!

Однією з літературних віддушин сучасного світу можна назвати фантастичну літературу. Втомлені від повсякденної одноманітності люди, викроївши вільну хвилинку, з головою пірнають у дивовижні й загадкові світи, придумані письменниками-фантастами, щоб, читаючи про чиєсь уявлення картин інших реальностей, бодай якось відволіктися від нинішньої, що вже геть надокучила. Тут не можна не згадати фразу головного героя книг української письменниці Анастасії Нових: «Фантастика — це лише нереалізована реальність». Час показав, що багато хто з тих, кого колись називали фантастами, згодом отримали статус мало чи не пророків від технології. Ось тільки одна з найулюбленіших тем фантастів — час — і досі залишається невивченою.

Час — досить багатовекторне поняття. Він відіграє одну з найважливіших ролей у нашому житті, він є тим, чого здебільшого ми взагалі не помічаємо і перестаємо звертати на нього всіляку увагу. Так ось, в середині ХХ-го століття, в епоху вищезгаданих технопередбачень, оповідей про жукооких марсіан та війну з комуністами один відомий американський письменник-фантаст на ім’я Кліффорд Саймак написав розповідь про подорожі у часі, де головний герой говорить таку фразу: «Що може бути простіше часу?» На жаль, сучасна наука наразі може лише позаздрити вмінням та знанням того людства, яке зображав у своїй уяві Саймак. Ми ж можемо розглянути цей феномен не з наукової, а з соціальної, людської точки зору. Чи дійсно час настільки простий, як комусь видається?

Давайте спробуємо сісти й згадати свій день, прожитий сьогодні чи вчора. З чого він складається? Якщо умовно для зручності взяти твердження, що новий день починається в точці А (коли ми прокидаємося) і рухається в точку Б (до моменту сну), то простір між А і Б заповнено нашим персональним часом, тобто відрізками життя, які ми можемо витрачати на наш розсуд. Людину взагалі можна порівняти з машиною — створеною, ідеально спроектованою, високоточною і високопродуктивною. І, як і в усякої машини, у людини є своє паливо. Тільки під паливом мається на увазі не та їжа, яку ми їмо впродовж дня, а інше — той запас енергії, який дається кожному від народження і визначає тривалість життя. Варто також пам’ятати, що в людині є ще й водій — те незриме, невловиме і прекрасне, що прийнято називати Душею. А тепер уявіть собі, що ви сідаєте у свій улюблений автомобіль, заводите мотор і починаєте просто так жати на газ, ревучи мотором. І так постійно, щодня. Безглуздо так чинити водієві, який береже свою машину і не хоче витрачати на бензин зайві кошти, чи не так? А тепер давайте подумаємо: а хіба не так само ми чинимо зі своїми власними біомашинами з дня на день?

Людина за своєю істинною суттю — творець. Вона прийшла у цей світ для того, щоб творити. Творити добро і позитив, намагаючись наповнити ними увесь простір довкола себе, творити радість для оточення, згідно намірів Того, за чиїм образом і подобою створена сама. І як мало насправді протягом усього нашого людського часу ми намагаємося відповідати цьому світлому і хорошому образові! Для яких завдань ми зазвичай розтрачуємо свій життєвий цінний час, своє внутрішнє паливо, що дане нам для звершення певних справ і досягнення конкретних цілей у нашому житті? Якими думками і справами щоденно живе пересічна людина?

Для багатьох ранок розпочинається із дзвінка будильника. Далі — квапливі збори на роботу. Дорога, під час якої думаємо або про майбутні невирішені питання, або про якісь свої проблеми. Власне, сама робота, де людина повністю занурена в процес або ж нишком займається знову ж таки своїми особистими справами. Потім дім, де вже точно хочеться згаяти час, що залишається перед сном, на свої потреби та потреби сім’ї цілком і повністю. Виходить, що за усім цим одноманітним потоком зовсім не залишається часу для того, щоб творити ті справи, які з самого початку закладені в нас — від народження!!

Звичайно, не всі читачі погодяться з наведеним вище прикладом. По-перше, суспільство наше вже так влаштовано, що для того, щоб вижити, людині доводиться віддавати свій час і життя в обмін на гроші. Та й не всі живуть саме за таким робочим графіком. Однак наша цивілізація, побудована за принципом відбору часу, робить це настільки хитро і майстерно, що людина не відразу може зрозуміти, куди ж вона все-таки його витрачає. Для тих, хто зумів розжитися додатковим часом, існує телебачення з розважальними ток-шоу, ринок комп’ютерних ігор з неймовірною графікою і затягуючим сюжетом. Інтернет послужливо спокушає обивателя новою (після телебачення) скринею Пандори — соціальними мережами. Спілкування з друзями — це, звичайно, добре. Але… Страшно навіть уявити собі, скільки корисних справ ми могли б зробити у реальному світі, якби настільки бездарно не витрачали свій час на віртуальний світ. І, здається, заходиш до Інтернету лише на п’ять хвилин, а залишаєшся там на п’ять годин.

Інша справа наші предки… У давні часи людям доводилося з ранку до ночі тяжко працювати заради того, щоб прогодувати себе і свою сім’ю. Плюс до всього треба ще було багато зробити для общини чи села. Тож вони добре знали ціну свого часу. Він у наших пращурів-слов’ян вважався дорогоцінним ресурсом, який треба було добувати. І цей ретельно зібраний ресурс потім дбайливо витрачався на ті справи, які прославляли людину і збагачували її духовно, поповнюючи скарбничку добрих вчинків.

У нинішніх же людей просто навалом цього часу — саме завдяки нашій машинній цивілізації. Та чи добре це? Ось так: день у день, з року в рік, з життя в життя і проживають люди свій час, тиснуть на педаль газу своєї біомашини, витрачаючи даремно дорогоцінне паливо і думаючи, що усі ці нав’язані заняття та потреби і є їхнє справжнє життя та призначення.

Що ж робити в ситуації, що склалася? Адже якщо розібратися, то на крадійстві і добровільній віддачі свого часу та життєвої енергії ґрунтується уся сучасна цивілізація людей. Як вийти за межі діючої системи і опинитися поза цим всепоглинаючим потоком? Насправді вийти із даної ситуації значно простіше, ніж може здатися на перший погляд. Варто лише старатися скрізь, в усьому і завжди бути Людиною з великої літери, жити і чинити по Совісті, ставитися до інших і поводитися з усіма так, як би хотілося, щоб вони поводилися з вами. І зробити це не так вже й складно. Просто починати слід з малого — з елементарних правил дотримання ввічливості та прояву людяності до оточення: люб’язно привітатися з сусідом у ліфті, поступитися місцем літній людині в транспорті, навіть купуючи хліб, доброзичливо посміхнутися продавцю. Потім зайнятися духовним саморозвитком, поповнювати інформацію через читання хороших книг, перегляд пізнавальних телепередач. Проявляти соціальну активність в суспільстві — передавати хороші знання іншим людям — у бібліотеці, в школі, в середовищі родичів, знайомих, друзів. Творити добро для людей, котрі цього потребують. А це і ваші самотні сусіди, і діти в дитбудинках, інваліди, та й просто люди, яким потрібна добра порада чи підтримка.

Головне — завжди і в усьому випромінювати у світ добро! Ось тоді з кожним разом, з кожною доброю думкою, з кожним добрим вчинком ваш час набуде своєї істинної цінності та раціонального застосування. Ось тоді ми максимально близько підійдемо до того істинного образу, на який варто рівнятися у цьому житті, відповідатимемо намірам Того, за чиїм образом та подобою ми створені. Творячи добро і позитив, намагаючись наповнити ними увесь простір навколо себе, ми не лише даємо радість оточенню, але й перебуваємо поза часом, здобуваючи творчу силу для своєї душі. Цінуйте час, адже життя має властивість закінчуватися раптово.

Дмитро Бойко



З поріднених рубрик:

Реклама:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *